Виховання загальнолюдських цінностей, як аспект національно-патріотичного виховання

Ми живемо у неспокійний час – час великих роздумів, сподівань. Вчитель має складну, але дуже важливу місію – бути класним керівником, вихователем. Незалежно від того, наскільки важкою є ця робота, вона безумовно необхідна для дітей, тому що основна структурна ланка в навчальному закладі – це клас. Саме в ньому зароджується інтерес до навчання, формуються соціальні відносини між учнями. Клас представляє собою систему, яка допомагає реалізувати піклування про соціальне благополуччя дітей, вирішувати проблему їхнього дозвілля, згуртовувати колектив, формувати відповідну емоційну атмосферу. В умовах змін у соціальному, економічному, політичному житті нашої держави постала потреба кардинальної перебудови у сфері виховання, мета якого – формувати творчу, гармонійно-розвинену, креативну, конкурентноздатну  особистість, яка спроможна до самовизначення, самореалізації та самовдосконалення. Коли в 2012 році я почала працювати зі своїми вихованцями, які зараз у 8 класі, зустрілася з масою питань: який темперамент дітей класу, який рівень розвитку пізнавальних здібностей, на скільки розвинені вольові якості, як стимулювати мотивацію до навчання? На початку своєї роботи  з даним колективом було досить складно знайти своє місце в ньому. Тому в своїй роботі намагаюся дотримуватися етики взаємовідносин, бути добре інформованою про участь моїх вихованців у різних видах діяльності, відносини їх у групах, характер і зміст спілкування, потреби, інтереси, мотиви поведінки.

Мета виховання дитини єдина і для сім'ї, і для школи як виразника інтересів суспільства в галузі виховання підростаючих поколінь. Ії досягнення можливе у спільному пошуку ідеалів, цінностей, у вихованні школярів, коли вчителі керуються, насамперед, інтересами дітей і родини. Здійснення такого процесу виховання та навчання передбачає єдино спрямовану взаємодію у взаємозалежній діяльності, у системі взаємин батьків і вчителів. Досвідом роботи вихователя   з даного питання з'ясовано, що взаємодія — це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу педагога і батьків один на одного, який породжує їх взаємну обумовленість і зв'язок, взаємоперехід, взаємотворчість. На підставі досвіду класного керівника зроблено акцент на педагогічній взаємодії вчителів і батьків та їх рівноправності у процесі виховання та навчання. Цей напрямок відображено у пробле­мі: «Виховання загальнолюдських цінностей, як аспект національно-патріотичного виховання».

         Протягом трьох років я як класний керівник та батьківський колектив накопичували власний досвід та впроваджували досвід колег, майстрів-педагогів і класиків вітчизняної педагогіки, результати були узагальнені на попередньому етапі підбиття підсумків —  конференції громадсько-активної школи «Співпраця школи та сім'ї у вихованні дитини». При визначенні для класного колективу  цілі та завдання на майбутнє, класним керівником та Батьківським комітетом класу  наголошено, що головним завданням є залучення батьків до спільного вирішення проблемних ситуацій, які виникають у педагогічній площині «дитина — учитель — батьки — дитина — учитель» і в соціальному аспекті «родина та школа — держава — школа та родина».  І як би школа ефективно не будувала свою роботу, необхідних результатів вона не отримає, коли не буде справжнього виховання  у родині, сім’ї.

А тому ж з перших днів навчання розпочинаю роботу з учнями і її батькамина спільних зборах. Саме сім’я, родина допомогає проводити такі уроки , як-от «Я і моя сім’я», «Родинне коло», залучати батьків до виховних справ класу.

Я переконана, що значною мірою  успішний розвиток  дітей пов'язаний з удосконаленням виховної системи через метод проектів. Але успішним цей метод є завдяки інформатизації виховного процесу, що дає можливість створити для учнівської молоді «розширену діяльність», в якій вона діє, пізнає і спілкується, тим самим освоюючи систему соціальних зв'язків та відносин.

Завдяки проектам, що здійснюються сьогодні у класі, ми отримуємо результат — впевненість учнів у собі, адекватна оцінка власних сил та можливостей, вміння працювати у команді, правильно ставити мету, обирати шляхи її реалізації, досягати поставлених цілей.

Метод  проектів є одним із провідних засобів перетворення школи навчання на школу життя, оволодіння учнями навичками планування власної діяльності,

навичками вибору способів та шляхівздійснення, формування та актуалізації життєвого досвіду учнів.

Проект – це задум, план про образ передбачуваного, сукупність документів, необхідних для його створення.Формування в учнів вмінь та навичок проективної діяльності передбачає досягнення ними такого рівня, який би був достатній у певних комунікативних сферах.Робота з учнями не дає змоги вчителю зупинитися на досягнутому, посилює щире прагнення до постійного руху вперед, адже відомо, що дітей може і має право навчати тільки творчий, відданий своїй праці вчитель.

Робота над проектами надихає вчителя шукати та віднаходити багато нових питань для обговорення, бути винахідливішим, робити навчальний процес інтенсивнішим.

Отже, саме метод проектів є одним із найголовніших компонентів педагогічної системи розвитку творчих здібностей у процесі виховання підростаючого покоління.

У широкому розумінні мета проектів активний підхід до навчання та виховання. Класний керівник у проекті виконує багато ролей. Він не тільки організовує , а й є ентузіастом, фахівцем, консультантом, керівником, а також партнером. Проте в центрі роботи над проектом перебуває учень, який вчиться, а не вчитель, який вчить, хоча співпраця надихає вчителя, і в результаті ми маємо продуктивне взаємовигідне партнерство, мета якого –  розвинути ініціативність, винахідливість, стимулювати інтерес до праці, уміння працювати з будь-якими темами.

Кожен учень повинен мати право на участь у проекті, і це носить добровільний характер.

Час не стоїть на місці, а ставить перед фахівцями всіх сфер діяльності дедалі вищі вимоги. І в цих умовах основним завданням освіти стає актуальним дослідження навколишнього життя. Актуальність проектного методу очевидна: підготовка учнів до безпосереднього спілкування, відкритість для суспільства, вихід у світ.

В основі методу проектів лежить розвиток пізнавальних творчих навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, критично мислити.

Метод проектів завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів індивідуальну, парну, групову, яку учні виковують протягом певного часу. Цей підхід органічно поєднується з груповим підходом до навчання.

Використання в навчально-виховному процесі методу проектів дає змогу подолати бар'єр у спілкування, навчити дітей самостійно здобувати нові знання та застосовувати їх на практиці.

Так, я зі своїми учнями працюю над такими навчально-виховними проектами: «Обирай здоровий спосіб життя»,          «Без знання минулого – немає майбутнього»,  «Екологія нашого села»,  «Осанна  осені»,  «Цікавий світ професій»,  «Люби, шануй, оберігай усе що зветься рідний край»             Усі ці проекти побудовані на засадах реалістичного виховання, метою якого є уявлення про те, чого можна досягти у навчанні і вихованні в умовах конкретної школи. Досвід показує високу ефективність застосування методу проекту в нашій школі як у навчальній, так і у виховній діяльності.

У здійсненні проекту задіяні різні  методи навчання: інтерактивні, пошуку, дослідження. Вони, з одного боку, сприяють посиленню активності учня у процесі навчання, а з іншого, наближують до життя. Саме в умовах активного пошуку та дослідження провідним стає, випереджувальний розвиток самої людини, формування творчої особистості, яка проектує та організовує своє життя і доцільно перетворює навколишній світ. Що може бути кращим для становлення особистості, ніж відчуття успіху й власної значущості від результатів своєї праці. Умінню проектувати у великому й малому, вибрати оптимальні і водночас конкурентноспроможні варіанти розвитку навчає метод проектів.

У роботі над проектами ефективною формою роботи є групова і міжгрупова. Ці дві форми навчальної діяльності дають учням змогу самостійно в групах працювати над тією чи іншої проблемою. Завдання, поставлені групам, мають бути реальними і зрозумілими для дітей. У групі мають бути позиції

організатора та учасника групової роботи. Групи мають складатися з дітей різних здібностей. Учні в групах при презентації своєї роботи повинні говорити не одночасно, а по черзі, відповідати на одне запитання, а не на кілька одразу. Завдання для всіх груп не завжди даю однакові.

Міжгрупова форма роботи полягає в малих групах, і в період отримання результатів творчої роботи відбувається діалог між групами, кожна обстоює свій кінцевий результат.  Діти настільки захоплюються роботою, що не помічають, як вони пізнають, створюють нове, поповнюють запас своїх знань. Навіть найпасивніші учні залучаються до роботи з великим бажанням, докладають усіх зусиль, щоб не підвести своїх товаришів із команди.

Названі форми  діяльності на уроках і у позаурочний час проводимо досить часто, оскільки вони сприяють кращому творчому підходу до завдання, розвитку пізнавальних інтересів дітей, роблять виховні справи цікавішими і змістовнішими, оскільки учні самостійно оволодівають новими навичками.

  У своїй роботікеруюсь важливим принципом – створити єдиний колектив учнів, батьків і вчителів, об’єднаний спільною метою й відповідальністю, діючий на демократичних та гуманістичних основах.